Cергій Садошенко

НОВОСЕЛІВКА: НАША ІСТОРІЯ

Якщо не бачите зображення, перезавантажте сторінку

Будемо розшукувати появу Новосілки при садках - таке перше найменування нашого села, як стверджує Феодосій. При яких садках ? Тих, в яких вирощують фрукти, чи тих, які мають відношення до лову риби ? Невідомо. 
(Недавно з'ясував: Садки - це може бути назва хутору. В 1874 р. Садками поблизу Новосельки володів Прокофій Андрійович Белявський. (Подробніше про Белявського дивись тут). Але все одно незрозуміло - як може бути слобода при хуторі ? Чи може ? Потім буде вживатися назва - Новоселька з хуторами).

1734 р.
В 1734 році, після 24-річного перебування у підданстві Кримського ханства, запорожці повернулися під російську владу. Як писав Д. Яворницький в роботі "Число и порядок запорожских сечей с топографическим очерком Запорожья": «Съ 1734 года запорожцы снова на родныхъ пепелищахъ. Выведенные изъ-подъ власти турокъ кошевымъ атаманомъ Иваномъ Милашевичемъ въ предѣлы Россіи, они осѣлись Сѣчью въ урочищу Красномъ-Кутѣ, надъ рѣкою Подпольной, въ томъ мѣстѣ ея праваго берега, гдѣ она извивается въ видѣ лука или залива, и между рр. Базавлукомъ, съ западной стороны, и Чортомлыкомъ съ восточной. Сѣчь эта получила названіе Новой и существовала до 1775 года, роковаго въ исторіи запорожскихъ козаков». Новосілки при садках поки що нема.

1755 р.
З книги О. Олійника  "Запорозький зимівник часів Нової Січі" : " У 1755 році в Самарскій паланці на 51 урочищі було 253 зимівники, а у 1774 році кількість доходила до 1158". "Колонізація південної України українським етносом зумовила гостру необхідність в якихось базових осередках для ватаг промисловиків. Ними і стають так звані коші, де взимку перебувала частина ватаги або артіль промисловиків на чолі зі своїм обраним ватагом-батьком. Ці опорні бази-коші власне і буди першими зимівниками. На їх основі формувалися курені, а їх федерація пізніше об'едналася в Січі", - пише О.Олійник.

«Запорозькі козаки, — писав 1766 р. старшина В. Чернявський, — мають деякі поселення, що звуться зимівниками, або хуторами. Там тримають худобу, коней і овець, мають пасіки й усяку економію, розводять сади та городи, роблять запаси сіна для худоби й засівають поля різним хлібом, ловлять звіра, а в річках — рибу». У кожному зимівнику було дві-три хати для людей і різні господарські будівлі. Усередині кожної хати були «кімната й окрема комора; хати будували серед великого подвір’я, оточеного тином або частоколом; на подвір’ї були розміщені хліви, клуні, стайні, льохи, або погреби, омшаники, або зимові приміщення для бджіл». 

Наша місцевість належала до Самарської паланки. 

“Самарська паланка лежала по обидва боки ріки Самари, вгору від лівого берега Дніпра, в теперішніх Новомосковському, Павлоградському й частково Олександрійському повітах Катеринославської губернії. Центром її було місто Самарь або Новоселиця чи Новоселівка, теперішнє місто Новомосковськ. Крім того, в ній були села: Чаплі, Піщана Самарь, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Бардаківка, Адамківка, Пишнівка, Військове, Чернече та ін., - писав Д. Яворницький. - Паланка в буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю; у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території, саме управління, а найчастіше керівництво, або, кажучи нашою мовою, повіт запорізьких вольностей. Центром кожної паланки була садиба з різними будівлями, обгороджена навколо палісадом. І коли земля запорізьких козаків уперше була розділена на паланки, не можна визначити через брак даних; є, щоправда, припущення, начебто цей поділ було запроваджено 1734 року, після повернення запорожців з-під влади кримського хана в Росію, але чи ж справді так, стверджувати не можна".

Кордони паланки дуже часто змінювались, але місцевість, де згодом з'явилась Новосілка при садках, ніколи не виходила з-за меж Самарської паланки.

Військо Запорозьке поділялось на „курені, селища й околиці“ ще з першої половини XVI ст. (1514–1534 рр.). Всі вони мали назви, переважно взяті від своїх отаманів-засновників або від міст-метрополій, звідки вийшли перші запорожці, або від назви більшості козаків, які вперше склали курінь. Всього куренів було 38. На південно-західній околиці містечка Нова Самара (Самарь, Самара, Самарчик, 1576 р.), яке з 1688 року відоме як Новоселиця, а з 1786 року — як Новомосковськ зародився і певний час знаходився Кущівський курінь. Думаю, майбутня Новосілка не мала до нього ніякого відношення.

1756 р.
В п'ятому томі серійного видання документів Архіву Коша Нової Запорозької Січі опубліковано реєстр козаків 38 куренів, відомості про кількість старшини та служителів у Війську; про козаків, які перебували на промислах; про зимівники кількох паланок, в т.ч. і Самарської. Реєстр містив перелік 13085 козаків, Кущівський курінь - 460 чоловік. Тут багато інформації про зимівники козаків, але зовсім немає данних про їх координати. Нема ніяких згадок про слободу Новосілку. Взагалі в 1756 р. слово "слобода" майже не вживається. Є містечка, урочища, а слобід нема. Отож і Новосілки ще нема.

1758 р.
У 1758 році в Самарській паланці нарахували десятки населених пунктів, де окрім козаків, мешкали посполиті: Новоселиця (тепер місто Новомосковськ) мала 107 козацьких і 323 поспільських дворів, решта складалася лише з дворів посполитих: Чернече – 100, Кам’янка – 72, Сокальський редут – 32, Бригадирівка – 35, Ревунівка – 54, Одимківка 17; крім того, були ще й хутори: Карпа Паламаря – 8 поспільських дворів, Микити Борисенка – 7, Сачавин – 3. У Кодацькій паланці на 1760 рік були наявні такі населені пункти: Новий Кодак зі 127 козацькими і 326 поспільськими дворами, Кам’янка Чаплинська – 30, Старий Кодак – 37, Таромське – 66, Карнаухівка – 60, Кам’янське – 126, Романкове – 191 поспільськими дворами. Це були вже, власне, сільські поселення, які мали не лише церкви як центральний елемент, але і ярмарки, що відбувалися навіть узимку, як, наприклад, у слободі Кам’янське Кодацької паланки. Так, поруч із традиційним козацьким зимівником, прилаштованим до уходницько-здобичницького господарювання, з’являлися села, економічну підоснову яких становила відтворююча агрокультура. Але слободи Новосілки поки що нема.

1762 р.
Данні,  які стосуються приведення до присяги на вірність імператору Петру ІІІ запорозьких козаків у 1762 р., є в збірці “Присяга Війська Запорозького Низового 1762 року”. Поштовхом для створення присяжного списку слугував маніфест від 25 грудня 1761 р. У ньому повідомлялося про смерть імператриці Єлизавети Петрівни, вступ на престол нового імператора Петра ІІІ та про початок складання присяги на вірність новому монарху.

Знову та ж історія: відомо тільки, що такий-то козак належав до такого-то куріня. Де він жив, на якому зимівнику, невідомо. Ніяких згадок про слободу Новосілку ще нема.  

1774 р.
З книги О. Олійника  "Запорозький зимівник часів Нової Січі" : " У 1774 році в Самарскій паланці кількість зимівників доходила до 1158".

Історія Новоселівки тісно пов'язана з іменем Василя Олексійовича Черткова (1 (12) березня 1726 - 24 (5 жовтня) вересня 1793) - губернатора Азовської губернії з 1775 по 1781 роки. Отож, познайомимся з ним.

Чертков походив зі старовинного дворянського роду, родоначальники якого у XVI столітті позначалися в розрядних книгах воєводами. Були серед його предків стольники і митрополити.

Вчився Василь Чертков в Кадетському корпусі, після закінчення якого викладав математику у Навігаційній школі, що готувала гардемаринів.

Оскільки багато його родичів були військовими, Василь з 22 років - на військовій службі. Всі Черткови в правління Катерини ІІ одержали високі військові і цивільні чини і звання, нагороди і земельні наділи. Не забула Катерина і Василя Олексійовича. 1764 року він отримав чин бригадира і був призначений обер-комендантом фортеці св. Єлизавети.

Вже 1771 року В. О. Чертков стає генерал-майором і призначається головним командиром Дніпровської укріпленої лінії. Фактично він брав участь в спорудженні ряду кріпосних укріплень від Азовського моря до Дніпра.

У 1775 році Черткова призначають Азовським цивільним і військовим губернатором. У його підпорядкуванні були всі регулярні війська в Приазов'ї. У 1777 році йому був присвоєний чин генерал-поручика і надане почесне звання шефа Луганського пікінерського полку.

Саме В. О. Черткову було доручене Г. Потьомкіним у 1775 році підшукати місце для губернського центру Азовської губернії, майбутнього Катеринослава. Він затвердив і план спорудження міста на Кильчені. У гирлі Кильчені, в південно-східній частині міста, планувалося побудувати фортецю для захисту міста.

Резиденція губернатора Азовської губернії знаходилася в Білевській фортеці і лише 1778 року, коли в Катеринославі були закінчені необхідні споруди, губернська канцелярія переїхала в губернське місто. Як згодом виявилося, місце для Катеринослава було вибране невдало, оскільки весною затоплялося водою, а адміністративно-територіальні перетворення в південних землях привели до того, що місто виявилося віддаленим від важливих торгових шляхів.

У 1783 році з Азовської і Новоросійської губерній створюється Катеринославське намісництво, центром якого став згодом Катеринослав ІІ (Правобережний). Але в цей час В. О. Чертков вже був адміністратором у Воронезькому (1782-1793) і Харківському (1782-1787) наміснитцтвах.

У 1753 році одружився з Наталією Дмитрівною Семичевою (1730-1790, Воронеж), яка принесла йому 11 дітей, серед яких був і Микола Чортков (1764-1838) - дійсний статський радник, голова воронезького сумлінного суду, з ім'ям якого пов'язують заснування Новоселівки (Вікіпедія).

Нас, звичайно ж, цікавить більше син Василя Олексійовича - Микола. Чому з його ім'ям пов'язують заснування Новоселівки ? Коли взагалі з'явилася Новоселівка ? (Використано документи з роботи А. В. Макідонова «К светской и церковной истории Новороссии (XVII –XIX вв.)”, Запоріжжя, 2008 р.

НОВОСЕЛІВКА (НОВОСЕЛКА), 1778 р.

Поселена во 2-м стане ок. 1778 г. на даче №5 ПГМ*, у левого берега реки Солоненькой, при реках Самаре и Пидпильной. От Екат-ва 7 в., от Новом-ка – 7 в. Местность низменная, сухая. 
(В. Заруба. Історико-статистичні описи поселень Новомосковського та Павлоградського повітів, Дніпро, 2018 р.)  
* - ПГМ – план генерального межування.  

Ось вона на ПГМ 1790 р.

Бачите цифру 5 ? Це і є територія п'ятої дачі.

Слобода Новоселка, при рѣчкѣ Подпольной, съ одноштатнымъ церковнымъ причтомъ, находится Новомосковскаго уѣзда въ 1-мъ благочинническомъ округѣ*.

Какъ и кѣмъ населена и основана слобода Новоселка, когда и кѣмъ устроена въ ней первая церковь,- объ этомъ въ Консисторскомъ архивѣ находимъ мы довольно обстоятельныя свѣдѣнія. Излагаемъ ихъ здѣсь въ порядкѣ, сообразно существу самаго дѣла.

Въ отношеніи отъ 2-го марта 1779 года за № 323-мъ, Азовскій губернаторъ Чертковъ писалъ къ преосвященному Евгенію, архіепископу Славенскому и Херсонскому, что "Луганскаго пикинернаго полка поручикъ Николай Чертковъ во вновь населенной слободѣ своей,- въ Новоселке при садкахъ, въ коей муж. 403, а жен. 325 душъ уже населено, желаетъ собственнымъ коштомъ устроить деревянную церковь во имянованіе Успенія Пресвятыя Богородицы; а какъ де по близости къ "Новоселке при садкахъ" состоитъ еще слобода статскаго совѣтника Семичева, въ коей мужеска и женска 121 душа, и какъ для священноцерковнослужителей указное количество земли непремѣнно и скоро будетъ отведено; то г. Чертковъ просилъ преосвященнаго сдѣлать распоряженіе о постройкѣ церкви въ Новоселке при садкахъ и о назначеніи туда священника".

По сему отношенію Славенская духовная Консисторія указомъ предлисала Екатеринославскому духовному Правленію разсмотрѣть и разслѣдовать на мѣстѣ, сколько къ Новоселке при садкахь приходскихъ дворовъ и въ нихъ душъ мужеска и женска пола; кто и откуда они; куда доселѣ принадлежали они приходомъ, имѣютъ-ли средства къ построенію церкви; чѣмъ обезпечатъ содержаніе церкви и положеніе имѣющаго служить при ней духовенства.

Екатеринолавское духовное Правленіе, въ отвѣтъ на это, репортомъ отъ 22 апрѣля 1779 года за № 88, представило Славенской духовной Консисторіи, что "въ сяобошъ-Новоселке при садкахъ и Одинковке, въ 4-хъ верстахъ разстоянія, дворовъ 127, въ нихъ мужеска 426, женска 335, обоего пола 764 души, всѣ они люди вольные и свободные, частію изъ Польши, частію изъ малороссіи, а частію изъ поселянъ прежде бывшихъ запорожцевъ; подцерковная земля, въ количествѣ 120 десятинъ, назначена и отмежевана для причта будущей церкви; но по причинѣ отлучки поручика Николая Черткова въ Санктпетербургъ, на оную землю укрѣпленія и плана не получено, а по возвратѣ Черткова, въ надлежащей силѣ планъ и выпись изъ крѣпостныхъ дѣлъ будутъ представлены; на сооруженіе церкви дерева пиленаго и не пиленаго имѣется достаточное количество; мастеръ подряженъ; для покупки сосудовъ, облаченій, книгъ и колоколовъ въ сборѣ имѣется тысяча руб. денегъ".

Въ дополненіе къ этому, репортомъ отъ 14 мая за №104 Екатеринославское духовное Правленіе донесло Консисторіи, что "слобода Новоселка ни къ какой церкви приходомъ не была причислена, ибо въ 1778 году, по отводѣ земли Луганскаго пикинернаго полка поручику Николаю Черткову вновь выселяться начала, при выселеніи (во время заселенія) оной касающіяся по христіанству требы исправляли Новоселовскіе священники поочередно, а по заселеніи совершенномъ разными вольными, по большей части изъ Польши выходцами.

Его Высокопревосходительство г. Азовскій губернаторъ сообщеніемъ Славенской духовной Консисторіи требовалъ, по неимѣнію тамо священника, дабы опредѣлено было кого изъ священников, по которому требованію и опредѣленъ оною Консисторіею, указомъ марта 30 дня, священникъ іеремія Самборскій; оная слобода Новоселка разстояніемъ отъ Новоселовки, во время разлитія рѣки Самары, въ 25 верстахъ, по теченію той рѣчки, по лѣвой бокъ, а Новоселовка по правый состоитъ; и какъ Новоселка ни подъ какою церковію не состояла, то, въ слѣдствіе сего, и къ заложенію въ слободѣ церкви Екатеринославское духовное Правленіе ни какой преграды не предусматриваетъ".

Такъ какъ епархіальному начальству давно уже извѣстно было, что незабвенный благодѣтель человѣчества, лейбъ-компаніи священника  Кириллъ Тарловскій,  принималъ  живое  участіе  въ  построеніи церкви въ слободѣ Новоселкѣ; то Славенская духовная Консисторія не затруднялась въ рѣшеніи сего дѣла и въ опредѣленіи своемъ отъ 7 іюня 1779 года дала разрѣшеніе въ слободѣ Новоселкѣ устроить деревянную церковь въ честь Успенія Божіей Матери. По полученіи и по разсмотрѣніи всѣхъ документовъ и бумагъ, относящихся къ сему дѣлу, Консисторія предписала Екатеринославскому духовному Правленію учинить надлежащее распоряженіе о заложеніи новой церкви въ слободѣ Новоселкѣ. На основаніи сего указа Екатеринославскій протопопъ Алексѣй Хандалѣевъ, 11 апрѣля 1780 года, соборнѣ, по церковному чиноположенію, освятилъ въ Новоселкѣ мѣсто подъ церковь и положилъ закладку оной.

Бумагою отъ 16 октября того же 1780 года Азовскій губернаторъ Чертковъ писалъ къ преосвященному Никифору, архіепископу Славенскому и Херсонскому, что въ слободѣ Новоселке при садкахъ новоустрояемая Успенская церковь производствомъ работъ совершенно уже окончена, иконами, книгами, облаченіями и колоколами снабжена достаточно и всѣми потребностями готова къ освященію; а потому просилъ благословенія освятить ее, а для того выдать святительскую грамоту на освященіе церкви и антиминсъ для совершенія въ ней священнодѣйствій. По вниманію къ сему ходатайству Черткова, 23 октября 1780 года, выданы были святый антиминсъ и грамота на освященіе церкви; а 10-го ноября того же 1780 года, присутствующій Екатеринославскаго духовнаго Правленія, намѣстникъ іеромонахъ Амфилохій соборнѣ, по церковному чинололоженію, освятилъ въ Новоселке при садкахъ новоустроенную, на каменномъ фундаментѣ, деревянную Успенскую церковь и открылъ въ ней богослуженіе".  

Першим настоятелем був призначений священик Єремія Самборський. (Священник Георгий Скубак. Успенский храм Новоселовки: строительство, разрушение и возрождение)

(https://www.facebook.com/groups/642647163456820/posts/765873884467480/)

На що необхідно звернути увагу? 

1. дійсний статський радник Семичев - таке прізвище вам щось каже ? Це шурин В. О. Черткова, брат його жінки Олександр Дмитрович Семичев. він володів слободою Одинківка.

2.  В будівлі церкви активну участь приймав "благодѣтель человѣчества, лейбъ-компаніи священника Кириллъ Тарловскій". А чому ? Що це за "благодѣтель человѣчества" ? Ось зараз про нього і поговоримо.

Як пише Вікіпедія, Кирило Миколайович Тарах-Тарловський (1709-1784) - український релігійний та громадський діяч. "Друг і добродійник людства". Відомий і історії як Дикий піп, одна з найзагадковіших постатей XVIII століття.
Вважається, що саме отець Кирило у 1744 році таємно повінчав Олексія Розумовського з російською імператрицею Єлизаветою Петрівною. Деякий час був особистим духівником імператорської невістки - німецької принцеси Софії (котра у Православ'ї стала Катериною Олексіївною, а згодом - імператрицею Катериною ІІ).

У Д. Яворницького в "Історії запорізьких козаків" я знайшов таке:

"Кирило Миколайович Тарловський у далекому минулому був поляком: його предок, що мав прізвище Тарах-Тарловський, 1587 р. переселився з Мазовецького округу до Києва. У Києві, тодішньому розсаднику всіх наук, у духовній академії він отримав вищу освіту; з Києва переїхав у місто Остер, звідти в Козелець Чернігівської губернії, де «получа оседлость», одружився із шляхтянкою Софією Ходавською. У третьому чи четвертому поколінні від цього шлюбу, від протоієрея Миколи та його дружини Ганни народився Кирило.

Він також виховувався у Київській духовній академії, після закінчення якої спочатку став священиком Козелецького жіночого монастиря, а згодом, після смерті батька, Козелецької Миколаївської парафіяльної церкви.

Тут він залишався до 1744 р., коли Козелець відвідала імператриця Єлизавета Петрівна. їдучи до Києва, вона зупинилася в дерев'яному палаці, збудованому для неї на березі ріки Остра. В цьому палаці, як свідчить переказ, імператриця у суворій таємниці взяла шлюб із графом О. Г. Розумовським (за іншими даними, ця подія сталася 1742 р.), уродженцем села Лемешів Козелецького повіту. Обряд вінчання виконував отець Кирило Тарловський.

Виїжджаючи з Козельця, Єлизавета Петрівна взяла з собою у Петербург і Тарловського, якого зробила, як випливає з його «паспорта», священиком церкви «лейб-кампании корпуса» і призначила, як додає переказ, тимчасовим сповідником і вчителем дружини наступника російського престолу Петра Федоровича Катерини Олексіївни, згодом імператриці Катерини II.

У Петербурзі отець Кирило Тарловський познайомився з багатьма особами з вищих кіл, особливо зійшовшись, між іншим, з В. О. Чертковим, майбутнім генерал-губернатором Азовської губернії. Існує навіть оповідь, буцімто Тарловський одружився з однією з дочок Черткова, яку бачив ще в Києві, будучи студентом, і завдяки якій знайшов собі покровителя в особі тестя.

Так чи інакше, але живучи в Петербурзі, К. Тарловський відразу після смерті Єлизавети Петрівни, 25 квітня 1761 р., (в оригіналі помилково 1702 р. День також вказано невірно: слід – 25 грудня) узяв «паспорт» про звільнення за хворобою від посад, які займав, щоправда, з правом вільно жити в Петербурзі або в Білгородській чи Малоросійській єпархіях і здійснювати священнодійства «впредь до выздоровления и свободы от тех болезней», з відома й дозволу місцевих архієреїв.

Усе ще живучи в Петербурзі, Кирило Тарловський в коротке царювання Петра III підтримував імператора проти його дружини Катерини Олексіївни, тому коли остання стала імператрицею, втік, боячись покарання, до Києва, де влаштувався доглядачем млинів на Дніпрі, що належали Лаврі, змінивши священичу рясу на чернечу. Але вважаючи своє становище надто показним і побоюючись потрапити до рук переслідувачів, Кирило Тарловський вирішив утікати з Києва у дикі степи запорізького Низу, до ріки Самари і її славетних лісів.

Блукаючи самарськими місцями, він харчувався дикими плодами, спав на голій землі, вкриваючись чернечою ясою, і якось зайшов у балку біля теперішнього села Кочережок Павлоградського повіту, Катеринославської губернії. Відчуваючи втому й голод після тривалого походу, він присів у балці, розклав багаття і став варити собі куліш. Та не встиг він ще й умоститися, аж раптом перед ним, мов з-під землі, з'явилося двоє вершників.

Дивуються вони з ченця, а той із них. Першим отямився чернець: став запрошувати прибулих присісти до казанка й поїсти з ним, що бог послав. Вершники охоче прийняли запрошення. За вечерею розговорилися. Мова зайшла про божественні речі. Чернець виявився приємним співрозмовником і великим знавцем священного писання. Вершники попросили його відкрити їм своє звання, сказавши про себе, що вони запорізькі козаки, їдуть зі степу в Січ. Чернець виконав їхнє прохання, і розмова затяглася на довший час; під кінець запорожці стали запрошувати ченця у Січ послужити їм у січовій церкві. Чернець спочатку надовго задумався, та врешті сказав: «Бути по вашому, згоден помолитися перед Богом за благополуччя вашого Коша». Наступного ранку, ледь зійшло сонце, запорожці разом із ченцем вирушили в дорогу й за кілька днів дісталися до Січі. Товариство захоплено прийняло дорогого гостя і незабаром Кирило Тарловський став головним священиком січової Покровської церкви, і з того часу відомий у козаків під іменем «дикого попа», оскільки його випадково знайшли у дикому степу.

Вже після падіння Запоріжжя про «дикого попа» довідався генерал-губернатор Азовської губернії В. О. Чертков і доповів про нього імператриці Катерині II, прохаючи у неї від його імені милостивого прощення. Імператриця, яка завжди вміла вибачати своїм ворогам, дарувала «дикому попу» звання «лейб-кампанії священика» під час другої російсько-турецької війни і тоді ж начебто надала близько 18000 десятин землі на місці теперішнього села Бузівки й близько 8000 десятин біля теперішнього села Воскресенівки Новомосковського пов. Катеринославської губ. Крім того, вона начебто подарувала йому ще кілька тисяч десятин землі в Криму.

Ставши поміщиком і не перестаючи бути священиком, Кирило Тарловський з того часу став відомим як фундатор Самарсько-Миколаївського монастиря й освоювач двох повітів: Новомосковського й Павлоградського теперішньої Катеринославської губернії. Для монастиря він жертвував худобу, хліб та інші продукти, здійснював будівництво нових споруд, а для краю засновував хутори й села, в чому йому допомагали генерал-губернатор Чертков та власний брат, викликаний ним із Чернігівської губернії з трьома синами.

При заснуванні кожного села К. Тарловський передусім будував, за власною моделлю, церкву, далі хати, потім збирав поселенців, давав кожному з них пару волів, коня, дев'ятеро овець, весь господарський реманент і таким чином послідовно колонізував пустельний край. Так поступово він або сприяв заснуванню, або ж сам заснував села Бузівку, Воскресенівку, Василівку, Новосілку (виділено мною - С. С.), Паньківку, Малу Тернівку, Кочережки, Межиріччя й Булахівку .

Друге з цих сіл, Воскресенівка, засноване на місці запорізького зимівника, що існував уже 1745 р. К. М. Тарловський заклав тут перше із заснованих ним сіл, заселивши його переважно переселенцями з Козельця й села Лемешів, і звідси розпочав свою колонізаторську і проповідницьку діяльність: постійно переїжджаючи з місця на місце, він сприяв заснуванню сіл і хуторів, церков і молитовних будинків, поширюючи слово боже між людьми віруючими, але малоосвіченими.

З Воскресенівки слава про Кирила Тарловського поширилася надто далеко, й одного разу, в січні 1774 р., до нього з'явилися самозвані генерали й полковники страшного Пугачова Ємельянов і Стодола з товаришами, цікавлячись, «де батюшка государ імператор Петро Федорович III». У Воскресенівку до Кирила Тарловського не раз навідувався на бесіду й азовський генерал-губернатор В. О. Чертков.

21 вересня, в день храмового свята, Кирило Миколайович любив влаштовувати у Воскресенівці урочисті обіди: для цього він розставляв протягом чотирьох верстов столи, накладав на них різні страви, ставив різноманітні напої і запрошував до них кожного перехожого й проїжджого, переважно з найближчих сіл теперішньої Полтавської губернії, Орчика й Залінійної. Після обіду кожному з гостей давав по алтинові  грошей та по руну овечої вовни і відпускав з миром додому.

1781 р. К. М. Тарловський «власним коштом» здійснив будівництво нової кам'яної церкви св. Миколая в Самарському монастирі замість старої дерев'яної, з окремим боковим вівтарем на честь Кирика й Улити та окремою келією в монастирі для власного проживання».

Отже, не Микола Чертков заснував Новоселівку, як пише Вікіпедія, а дикий піп Кирило Тарловський? 

Хто і коли заснував Новоселівку ?

Чому азовський генерал-губернатор В. О. Чертков так палко підтримував К.Тарловського, часто зустрічався з ним в різних куточках губернії, навіть доповів про нього імператриці Катерині II ? Подейкують, що дикий піп оженився на однієї з дочок Василя Олексійовича. В 1775 р. Тарловському було 66 років, а дочкам Черткова: Ганні - 15, Варварі - 12. Документального підтвердження такого шлюбу я не знайшов. Чому ж Тарловський вискакує, як чорт з табакерки, як тільки хтось з Чорткових отримує рангову дачу?

"При заснуванні кожного села К. Тарловський передусім будував, за власною моделлю, церкву, далі хати, потім збирав поселенців, давав кожному з них пару волів, коня, дев'ятеро овець, весь господарський реманент...", - пише Д.Яворівський. Вже на прикладі Новосілки при  садках видно, що спочатку була заснована слобода, а вже потім почалося будівництво церкви. І це логічно, адже щоб церква існувала, мала бути церковна парафія - слободи, містечка, села, в яких живуть парафіяни.

Процес завжди починався з листа В.О.Черткова до архієпископа Славенської духовної Консисторії, в якому обгрунтовувалась потреба будування церкви в слободі. Отже, спочатку слобода, а вже потім церква. От як це було в слободах, які, по свідоцтву Д. Яворівського, заснував дикий піп. Перевіряємо Яворівського Феодосієм та Зарубою.

БУЗІВКА 
Володарське село на річці Бузівка. С 1776 р. - рангова дача капітана Луганського пікінерного полку Дмитра Васильовича Черткова. Йому ж належала і сусідня слобода Калантаївка. У Федоровській фортеці поряд с Бузівкою та Калантаївкою працювала з 1759 р. церква Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Ось цю церкву і переніс в слободу Залінійну за свої гроші К. Тарловський в 1782 р.
В самій Бузівці Д.Чертков в 1779 р. вирішив збудувати за свої кошти церков святого Дмитра Ростовського.
Губернатор В. О. Чертков сповіщає архіепископа Славенського і Херсонського, що в Бузівці 281 душа чоловічої статі і 235 жіночої, а поряд є ще слобода Осипівка, в якій ще 194 душі. Отже парафіяни є, є й можливість будувати церкву.
В 1779 р. Д.Чертков став вже ротмістром.
За 3,5 місяці - з липня по жовтень 1780 р. - церква була збудована. Але, як пише Феодосій, "Во многих официальных бумагах 1784 - 87 гг. прямо и положительно говорится, что Свято-Дмитриевская церковь в слободе Бузовке устроена бывшим лейб-компании священником Кириллом Тарловским собственным его коштом".
Так, Тарловський переносив та будував церкви в Бузівці, але не засновував місце проживання.

ВОСКРЕСЕНІВКА  
Спочатку тут були козацькі зимівники, на одному з них в 1762 р. оселився К.Тарловський.
Володарське село було поселене біля 1778 р. на правому березі Кільчені з хуторами та пусткою Новопоселенною, що раніше була селом. Маєток священика Кирила Тарловського. В 1784 р. ним побудована тут однопрестольна Воскресіньська церков. Ї знову ні натяку на те, що Тарловський заснував Воскресенівку.

ВАСИЛІВКА (вона ж Осипівка) 
Спочатку це було старовинне козаче поселення Осипівка, яке тільки в 1779 р. стало ранговою дачею дослужившегося вже до секунд-майора, старшого сина губернатора Дмитра Черткова.Він назвав Остапівку Василівкою на честь свого батька Василя Черткова.
К.Тарловський, як пише Феодосій, приймав участь у заселенні Василівки, але церкви не було в слободі аж до 1798 р.

ПАНЬКІВКА (вона ж Піски, Панькові Піски)
Знаходиться на Дніпрі, з лівою сторони по течії.
Як пише В.Заруба, "хутор в Орлицкой роте, при урочище Паньковке, влад. полтавского полковника Андрея Андреевича Горленко, за которым 4 двора, 3 хаты, 85 муж., 80 жен., 165 обоего пола, от Укр. линии 9 верст".
Слободу (хутір) одержав в 1776 р. в рангову дачу поручик Луганського пікінерного полку  Микола Чертков, молодший син Азовського губернатора Черткова. Заселив її людьми, "выведенными из дозволенных мест".
2 березня 1778 р. В.Чертков сповіщає архіепископа Славенського і Херсонського, що в слободі 115 дворів, чоловічих душ 425, жіночих - 395, і просить дозволу на будівництво церкви святителя Миколи чудотворця.
Приказчик Черткова Григорій Хольський оголосив 1000 рублів готівки.
В березні того ж року місце під будову церкви овячено, церкву закладено. Церков була збудована і освячена в жовтні 1778 р.
Через 10 років селяни з Паньківки розбіглися. Її власником став, як пише Феодосій, надвірний радник Костянтин Мавроін (мабудь, Маврогені).
Тут, як бачимо, обійшлось без К.Тарловського, тому що не треба було засновувати слободу, бо хутір Горленка Піски вже існував. 

МАЛА ТЕРНІВКА  
"Как только в дачах Азовской губернии, при реке Великой Терновке, заселилась государственная однодворческая слобода - Большая Терновка, Екатерининская провинциальная Канцелярия, по настоянию Черткова, немедленно начала заботиться о построении в Терновке на первый раз часовни...", -  пише Феодосій. Ї ні слова про Тарловського ! У Заруби ні Мала, ні Велика Тернівка завсім не згадуються.

КОЧЕРЕЖКИ  
"Около 1750 года поселилось здесь несколько душ семейного казачества и вскоре затем образовалась целая слобода. Известный в Запорожье под именем "дикого попа" лейб-компании отставной священник, незабвенный Кирилл Тарловский часто приезжал в Кочережки и учил здесь слобожан Закону Божию", - пише Феодосій. 5 лютого 1778 р. В.Чертков звернувся до архіепископа Славенського і Херсонського з проханням побудувати в Кочережках церкву. Прохання починається словами: "Новонаселяемой государственной слободы Кочережек...". Так це була державна слобода, до заснування якої Тарловський ніякого відношення не міг мати !

Отже ні одну з слобід, які перерахував Д.Яворниький, не заснував К.Тарловський. А хто взагалі мав право засновувати слободу ?
Я перечитав багато документів, але так і не знайшов відповіді на це питання.
Наприклад, "добро" на заснування слободи, що стала потім містом Богодухів, давав сам цар Олексій Михайлович. "В 1665 році «ахтирчанин Карпик Борзиленко», перебуваючи в Москві, подав чолобитну цареві Алєксєю Міхайловічу і в тому ж році Білгородському воєводі князю Борису Олександровичу Рєпніну була надіслана грамота, що Карпу Борзіленко дозволено осадити слободу на річці Мерло на Богодухові Гаті. Воєвода ж знаючи, що землі ці належать Охтирським козакам дозволу на заснування слободи не дав. Та не зважаючи на це Карпо Борзіленко 4 квітня 1666 року став осаджувати нову слободу без указу Білгородського воєводи. Саме ця дата і вважається заснуванням майбутнього міста Богодухів" (Заснування міста-фортеці Богодухів ). 
А от козак Рудь сам заснував слободу Миколаївку-Рудеву на річці Нижній Терсі в Самарській паланці.
Ясно, що після 1775 р. це робила місцева влада на прохання власників землі. Так що і слобода Новоселка при ставках була заснована від імені Миколи Черткова в 1777 - 1778 роках. Якщо стане відома більш конкретна дата, я сповіщу. 

НОВОСЕЛІВКА (НОВОСЕЛКА), 1780 р.

Хлопотами и на средства Н.В.Черткова в селе устроена и в 1780 г. освящена деревянная однопрестольная Успенская церковь.
(В. Заруба. Історико-статистичні описи поселень Новомосковського та Павлоградського повітів, Дніпро, 2018 р.)

Дворянские поместья и имения Екатеринославской губернии по материалам ревизии 1782 г. и по описанию 1784 г.
(Помещик, его имение/ название поместья/ число десятин и сажень земли (удобной, неудобной) / число крестьянских душ (мужчин/женщин)
Чертков, генерал – д. Яловая Плотина, 120 уд., 13 неуд.,480 кв. саж., 44 м. и 35 ж.
Чертков, капитан – д. Новоселка, 12000 уд., 3911 неуд., 160 кв. саж., 458 м. и 349 ж.
Чертков, секунд-майор – с. Васильевское, 6000 уд., 1405 неуд., 1524 саж., 221 м. и 158 ж.
                                           - с. Дмитровское, 6000 уд.,1371 неуд., 1900 саж., 248 м. и 205 ж.
(Заруба В., Материалы для истории екатеринославских дворян, 2019 г.)

В описи 1787 г. указано 448 м. и 349 ж. пола жителей, 15911 дес. 160 кв. саж. зем. 
(В. Заруба. Історико-статистичні описи поселень Новомосковського та Павлоградського повітів, Дніпро, 2018 р.)

Як бачимо, в 1787 році було село Новоселки капітана Черткова. 448 чоловік та 349 жінок. Займало воно 15910 десятин - це майже стільки ж гектарів (площа примірно така ж, яку одержав М. Чертков в 1776 році). 
Володів селом капітан Чертков. Якщо поручик М.Чертков став капітаном в 1780 році, то це був саме він. 
Його батько В. О.Чертков покинув Катеринославщину в 1782 році після того, як одержав призначення адміністратором у Воронезькому (1782-1793) і Харківському (1782-1787) намісництвах. Переїхав він (з сімєю ?) у Воронеж. 
Феодосій пише, що вже в 1788 р. селяни з іншого села М.Черткова - Паньківки (Пісків) розбіглися, а її власником став надвірний радник Костянтин Мавроін, мабудь, Маврогені. (Заруба пише, що потім власницею була Тетяна Василівна Маврогені). 

Коли ж Микола Чертков перестав бути власником  Новоселків ? Може, спитати про це у Миколи Черткова ?

Мій лист до Миколи Черткова ?

Звичайно ж, не до Миколи Васильовича Черткова, а до его далекого-далекого нащадка, тезки Nicolai S. Tchertkoff.

Микола Чертков народився в Парижі, здобув освіту в Сорбонні, а нині громадянин США, викладач французької та російської мов у школі Горація Манна у Рівердейлі, Нью-Йорк, очолює The Tchertkoff Memorial & Cultural Foundation. Нині йому 73 роки.
Ось цьому Миколі Черткову я і надіслав листа:
«Шановний пане Чертков!
Я пишу українською мовою історію села Новоселівка (Новосілка), що у Дніпропетровській області України – https://business.dp.ua/vosp/novosel.htm. Цим селом у 1776 – 1788 (?) роках володів Микола Васильович Чертков, син Василя Олексійовича. 
На жаль, на сайті The Tchertkoff Memorial & Cultural Foundation (http://www.tchertkoffmemorial.org/) я не знайшов біографію М.Черткова та його фото.
Був би вдячний Вам за будь-яке фото (малюнок) М.Черткова та садиби в селі Новоселівка (Новосілка) того часу, будь-яких даних про неї та Миколу Черткова.
Залишається ще багато білих плям у цьому періоді історії.
Чи був поміщицький маєток Черткових у Новосілці?
Якщо так, то хто в ньому жив? (М.В.Чертков, швидше за все, жив разом із батьками).
Коли М. Чертков продав село С. Клевцову?
Можливо, збереглися спогади Ваших рідних (щоденники, листи) про цей період життя.
Заздалегідь вдячний за надану Вами допомогу у відновленні історії Вашого предка".

Чекаємо на відповідь.  

...Здається, чекати марно. Зворотня форма зв'язку на сайті http://www.tchertkoffmemorial.org/ не працює, як і e-mail адреса фонду The Tchertkoff Memorial & Cultural Foundation. Акаунти Nicolai S. Tchertkoff на Meta (колишній Фейсбук) та LinkedIn давно не оновлювалися. Прізвища Миколи Черткова немає на сайті школи Горація Манна у Рівердейлі, де він викладав російську та французьку мови. Дуже жаль...

(Читати далі ---> частина 2)  

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734 - 1775. Корпус документів. Том 1, 2, 3, 4, 5
Архив крепости св. Елисаветы  
Архитектура и история Днепра (oldcity.dp.ua). Харманский С.А.Ю.
Військовий і територіальний поділ Запоріжжя. Яворницький Д.
Городок старинный запорожский Самаръ с перевозом. В. Бинкевич, В. Камеко,  Днепр, 2000 г.
Городок запорозьких козаків Новий Кодак. Камеко В., Бінкевич В. Дніпро, 2007 р.
Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія  
Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького
Екатеринославская губерния с таганрогским градоначальством: по сведениям 1859 года
Запорозький зимівник часів Нової Січі. Олійник О, Запоріжжя, 2005 р.  
Заснування міста-фортеці Богодухів
З української старовини, Харків, 2020 р. 
Історико-статистичні описи поселень Новомосковського та Павлоградського повітів. Заруба В. Дніпро,  2018 р.
Історія запорізьких козаків, т.1, 2, 3. 2018 р.  Яворницький Д.
История Новой Сечи или последнего коша запорожского, часть 1, 2. Скальковский А. Одесса, 1846 г.
Історія України та українських козаків. Енгель Йоганн-Христіан.  Харків, 2014 р.
Капіталістичні дворянські господарства Катеринославської губернії пореформеного періоду. Кочергін. І.
Катеринославська губернська земська управа в особах
Катеринославські дворяни. Заруба В.  Дніпро, 2019 р.
 Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года (60-е годы XIX ст). Лещенко Н. Киев, 1959 г.
Коли ж виникли курені та паланки на Запорозькій Січі ? Стороженко І. 2014 р.
К светской и церковной истории Новороссии (XVIII – XIX вв.). Макидонов.А. Запорожье, 2008 г.
Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии, Екатеринослав, 1904 - 1915. - 10 т.  
Материалы для истории екатеринославских дворян. Заруба В. Днепр, 2019 г.
Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии : церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. Макаревский (Феодосий)
На терезах вічності. Чабан М. Дніпро, 2020 р.
Національна історична бібліотека України
Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України
Неизвестная Екатеринославщина. Лазебник В. Днепр, 2012 г.
Обзоръ Екатеринославской Губерніи за 1880 год
Описи степової України останньої чверті XVIII - початку XIX століття, т.10, 2009 р.
Отчеты Новомосковской уездной земской управы Новомосковскому уездному земскому собранию за
1866 – 1867 гг.,
1884 – 1885 гг.,
1886 – 1887 гг. часть 1-я,
1887 г.,
1888 г.,
1889 г.,
1890 г.,
1891 г.,
1892 г.,
1893 г. часть 2-я,
1894 г. часть 1-я, часть 2-я,
1895 г. часть 1-я, часть 2-я,
1896 г. часть 2-я,
1897 г. часть 2-я,
1898 г. часть 2-я,
1899 г. часть 1-я, часть 2-я и 3-я,
1900 г. части 2-я и 3-я, 
1902 г. часть 1-я,  
1903 г. часть 1-я,  
1909 г.,  
1913 г.  
Перлини козацького Присамар’я: містечко Самарь та Богородицька фортеця
Планы дач генерального и специального межевания, 1746-1917 гг.» (РГАДА, ф. 1354, оп. 116, алфавіт № 167, стр. 16.
Приложение к трудам редакционных комиссий для составления положений о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. Сведения о помещичьих имениях (Екатеринославская губерния), т.6. Санкт-Петербург, 1860 г.
Присяга Війська Запорозького Низового 1762 року, Чернігів, 2015 р.
Реабілітовані іcтоpією: Дніпрoпетрoвська oбласть у 2 книгах. Дніпропетровськ, 2009 рік
Розкуркулення, колективізація, голодомор на Дніпропетровщині (1929–1933 роки). Збірник документів. Дніпропетровськ, 2008 р.
Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел.  
Украинская Православная Церковь. Днепропетровская Епархия
Усадьбы и судьбы. Дворянские гнезда Приднепровья. Чабан Н, Мороз О, Днепр, 2019 г.
Успенский храм Новоселовки: строительство, разрушение и возрождение. Священник Георгий Скубак. 
Харманский Эдуард-Юлиан Осипович - биография - Путеводитель по Днепропетровcкой области. (tourdnepr.com)
Число и порядок запорожских сечей с топографическим очерком Запорожья. Эварницкий Д. Киев, 1884 г.
Шукач | Дом уездного земства в г. Верхнеднепровске (shukach.com)

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА, які не зміг знайти

Гидрогеологические исследования в Новомосковском уезде, Екатеринославской губернии: труды /В. Вознесенский ; Геологический ком. – СПб. : тип. К. Биркенфельда, 1902. – Т. 20
Журналы общих собраний Новомосковского общества сельских хозяев (с 22 ноября 1898 г. по 5 сентября1899 г.).– Новомосковск: Типо-литография Я.Н.Губермана,1899 г.
Списки сельских обществ и общин Екатеринославской губернии: вып. 1-8, вып.. 6 : Новомосковский уезд, 1899 г.  
Именной список преподавателей в сельских училищах Новомосковского уезда.

Може, хтось знає, де їх знайти ?

Сайт Садошенка Сергія Миколайовича

Фейсбук - https://www.facebook.com/groups/642647163456820  Зауваження? Доповнення? Прохання про допомогу ? Є свій сайт про генеалогію? Пишіть: sadoshenko@gmail.com